Поняття судових витрат
У теорії господарського процесуального права існує три підходи у визначенні поняття судових витрат.
Перший підхід характеризується домінуючим значенням держави у несенні судових витрат. Така точка зору сформувалася та є усталеною ще з радянських часів. Прихильники цієї позиції визначають судові витрати як частину витрат держави на здійснення правосуддя, покладену законом на сторони і третіх осіб з метою їхньої компенсації, спонукання до добровільного виконання обов'язків і запобігання необґрунтованим зверненням до суду. С . В. Васильєв судові витрати визначає як витрати держави, що покладаються на державний бюджет України, а також на заінтересованих у справі осіб, з приводу та у зв'язку з розглядом і вирішенням справи у господарському суді. Інші науковці конкретизують визначення судових витрат, не змінюючи суті, та вважають, що ними є відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв'язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду. С. С. Богля, М. X. Вафін, О. М. Шокуєва у формулюванні ознак судових витрат дотримувалися позиції, що в цілому це є витрати держави, а покладені в передбачених законом випадках на сторони, третіх осіб і заявників суми є лише незначною їх частиною.
Не розділяємо вищезазначену позицію з огляду на наступне. Питання сплати та відшкодування судових витрат регулюється Господарським процесуальним кодексом України та іншими актами міжгалузевого процесуального та фінансового законодавства в частині сплати судового збору. Вважаємо, що держава сплачує та несе судові витрати лише у тому разі, коли відповідно до ч. 2 ст. 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду звертаються державні органи, оскільки згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Такий підхід знаходить своє підтвердження при галузевому розмежуванні господарського процесуального та фінансового права, кожна з яких регулює відмінне коло суспільних відносин, суб'єктний склад яких суттєво відрізняється.
Склад судових витрат визначений у Господарському процесуальному кодексі України. Як вже зазначалося, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. У постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 р. зазначається, що до інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Перший підхід характеризується домінуючим значенням держави у несенні судових витрат. Така точка зору сформувалася та є усталеною ще з радянських часів. Прихильники цієї позиції визначають судові витрати як частину витрат держави на здійснення правосуддя, покладену законом на сторони і третіх осіб з метою їхньої компенсації, спонукання до добровільного виконання обов'язків і запобігання необґрунтованим зверненням до суду. С . В. Васильєв судові витрати визначає як витрати держави, що покладаються на державний бюджет України, а також на заінтересованих у справі осіб, з приводу та у зв'язку з розглядом і вирішенням справи у господарському суді. Інші науковці конкретизують визначення судових витрат, не змінюючи суті, та вважають, що ними є відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв'язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду. С. С. Богля, М. X. Вафін, О. М. Шокуєва у формулюванні ознак судових витрат дотримувалися позиції, що в цілому це є витрати держави, а покладені в передбачених законом випадках на сторони, третіх осіб і заявників суми є лише незначною їх частиною.
Не розділяємо вищезазначену позицію з огляду на наступне. Питання сплати та відшкодування судових витрат регулюється Господарським процесуальним кодексом України та іншими актами міжгалузевого процесуального та фінансового законодавства в частині сплати судового збору. Вважаємо, що держава сплачує та несе судові витрати лише у тому разі, коли відповідно до ч. 2 ст. 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду звертаються державні органи, оскільки згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Такий підхід знаходить своє підтвердження при галузевому розмежуванні господарського процесуального та фінансового права, кожна з яких регулює відмінне коло суспільних відносин, суб'єктний склад яких суттєво відрізняється.
Склад судових витрат визначений у Господарському процесуальному кодексі України. Як вже зазначалося, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. У постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 р. зазначається, що до інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.
Комментарии
Отправить комментарий